Поезія Archives » Сторінка 23 з 38 » Василь Симоненко

Якщо ти дійсно служиш правді, а не злу —
Чому ж у щирості вбачаєш крамолу?

Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.

І наша юність буде хай такою,
Щоб їй ніхто не заздрити не міг!

Життя твій слід і пам’ять загубило:
Нема хреста, ні імені, ні дат —
Стоїть німа, ошукана могила,
Де спить безславно фюрера солдат.

Ми думаем про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки і вечірній час,
На свята гомінкі і в дні робочі,
Нащадки дорогі, ми захищаєм вас.

З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.

Та квола старість закує морозом
Померхлі і спотворені вуста

І та моя відчуженість недавня
Мене залишила — і я бажаю жить

Ми — люди всі, усі ми сонця діти,
Воно дає наснаги нам і сил

Постійно туга щире серце крає
І самота постійно огорта.

Зловісна тиша. Холодно і млосно.
О, чим її, прокляту, розірвать

Коли б я вірить став у Бога,
То Бог на тебе б схожим був.