Я не помру від розпачу і муки…
І буду ждати кожної години
В далекому чи близькому краю
Одну тебе, тебе єдину,
Маленьку милу дівчинку мою.
І буду ждати кожної години
В далекому чи близькому краю
Одну тебе, тебе єдину,
Маленьку милу дівчинку мою.
А я іду по вулиці сонливій —
На біса тут компанія шумна
Бо ж проснулась то весняна воля
В стомлених і змучених серцях.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла,
Але ти, як весна, стороною пройшла.
Буде весна. Різнотонними струнами
Будуть співати поля і степи,
І килимами з химерними барвами
Встеле вона Україну мою.
Всі на вулицях — немов знайомі, рідні,
Лиш чомусь не впізнають мене…
Вже третій день товариш мій хворіє,
Але чомусь не йде до лікарів.
Сидить весь час — то журиться, то мріє,
Або ковтає томики віршів.
І сну нема, і спокою немає,
І відчаю, і певності нема,
Тебе ж у далеч владно закликає
Напоєна надіями пітьма.
Прийшла весна і пісню заспівала,
думки хороші людям принесла,
лише для мене в неї ласки мало,
лише для мене не знайшла тепла.
Попрощаемся, земле кохана,
рідна мамо, хороша моя.
Повернусь, як весна довгождана
знов на нивах твоїх забуя.
Це ж довгождана, омріяна
Перша любов моя.