Сонце Archives » Василь Симоненко

Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.

— Я Сонце б засліпив,— розхвастався Ліхтар,—
Якби мене хтось підійняв до хмар.
За що йому та слава? Аж обидно:
Воно ж сія, коли надворі видно!

Одне ледащо Сонцю докоряло: — Ну хоч би раз ти до обід проспало… 14.11.1960 Цикл “Заячий дріб”

О друже мій, попереду розлука,
А зустрічі — чи трапляться вони,
І наші спільні радощі і муки
Чи випливуть із серця глибини?

Ти не бійся дивитись
в мої розтривожені очі,
очі —
вікна моєї душі.

Тиша виповзла за село.
Нашорошилось небо буряно
І погрозами загуло.