про рідню Archives » Василь Симоненко

У Івася немає тата.
Не питайте тільки, чому
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.

Та й нині його піраміда
Над Нілом в пісках стоїть.

В одного — прапрадід став лордом,
В іншого — прадід князь.

Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.

Все стерпить, хіба заплаче стиха,
Дивлячись на добрих малюків.
Все стерпить — докори, сором, лихо, —
Лиш би вмерти на землі батьків!

А дід був великим і простотою своєю, і тим, що не канючив од життя більше, ніж заслужив.

На своїх зігнутих плечах несуть вони стільки краси і ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.

Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу.

Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.

Хай тобі в борні жорстокій
У краю чужому
Навіває в серце спокій,
Відганяє втому.

І осінь щедро грається листами,
Встеля йому доріжку на поріг,
А він один відсіль далеко, мамо,
Іде в життя, шукаючи доріг.

Ти, рідненька, не журися —
За грибами ж я піду.
— Йди, синочку, та дивися —
Не знайди собі біду.