праця Archives » Василь Симоненко

А тепер, коли вже на ремонті
В емтеесі наші трактори,
Я на цьому, на любовнім фронті
Подвизатись буду до пори.

І ти заглибся в працю. Всі примари
самотності від тебе розбіжаться.

Бо як гнойку не буде в полі,
То й паляниць не буде на столі.

Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…

Ви мовчанкою соромливою
постараєтесь обминуть,
що в доярки цієї
щасливої
руки й ноги
вночі гудуть.

Прокляття вам, лукаві лицедії,
В яких би ви не шлялися чинах!
Ви убиваєте людську надію
Так само, як убили качана.

Закрий катехізис заслуг —
Залиш мені в спадщину
Правду найвищу,
Якщо ти мій вчитель і друг.

Сновигають по зморшках думи,
На щоках танцює вогонь,
Сажа в’їлася чорним глумом
У пелюстки її долонь.

…чи може бути поезією бездумне одописання, позначене «школярським підлим прагненням зробити все гладенько-правильним»?

Раби будували замки й храми,
Сіяли й жали — раби.
Труд їх стоїть над віками —
Свідок життя й боротьби.