краса Archives » Василь Симоненко

Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.

Але скажи: чи ти зі мною поруч
Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?

В одних у зорі світилося захоплення, в других — неприхована хіть, а треті милувалися нею, як шедевром краси.

А хіба я винна, що я гарна? Хіба моя врода — це я?

Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.

Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі.

І ми народжені од щедрості любові,
Нас годувала щедрість матерів.

Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу —
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!

Ні перед ким не станеш спину гнути,
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти зміг, товаришу, збагнути
Свого народу велич і красу.

Ваша краса, ваша врода нерушена,
Ваше буяння, сади,
Владно ввійшли в моє серце зворушене
Та й залишилися в нім назавжди.

Я не йму тобі зовсім віри,
Як сумною побачу тебе,
Небо в сутінь буває сірим,
А насправді ж воно — голубе.

Ображайся на мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.