Любов
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
Але скажи: чи ти зі мною поруч
Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?
В одних у зорі світилося захоплення, в других — неприхована хіть, а треті милувалися нею, як шедевром краси.
А хіба я винна, що я гарна? Хіба моя врода — це я?
Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.
Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі.
І ми народжені од щедрості любові,
Нас годувала щедрість матерів.
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу —
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
Ні перед ким не станеш спину гнути,
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти зміг, товаришу, збагнути
Свого народу велич і красу.
Ваша краса, ваша врода нерушена,
Ваше буяння, сади,
Владно ввійшли в моє серце зворушене
Та й залишилися в нім назавжди.
Я не йму тобі зовсім віри,
Як сумною побачу тебе,
Небо в сутінь буває сірим,
А насправді ж воно — голубе.
Ображайся на мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.