кохання Archives » Сторінка 9 з 10 » Василь Симоненко

Щоб любили нас, щоб кохали,
Кожен з шкіри своєї ліз.
Скільки потім за нас проливали
Милі очі солоних сліз!

І тому, як вечір наступає,
Ген за обрій сонце заповза,
Я на зло йому й тобі бажаю,
Щоб раптово вдарила гроза.

Я іду до тебе, моя мила,
Ти виходь, кохана, зустрічать.
Ні, любов ніщо зламать не в силі,
Бо вона єства твого печать.

Тільки вже для нього в грудях тісно,
Чую сам — шумує, визріва…
Мабуть, це родилась нова пісня,
Мабуть, серце про любов співа.

Жартів оцих не терплю,
що ж говорю — не знаю,
хлопців усіх люблю,
а одного — кохаю

Тільки, бачите, він був
трохи несвідомим
й гарбуза собі здобув
ясно, річ відома.

Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.

Що вам треба, золотисті коси?
Що вам треба, очі голубі?

Полюбив та й не сказав,
Може, побоявся

Ой, напивсь води, але любові
Я водою в серці не згасив.

Це ж довгождана, омріяна
Перша любов моя.