Вербова гілка

verbaРозлогі верби. Затишок і тіні.
Ріка під ними в’ється, як змія.
Така в віршах завжди земля моя,
Така краса у нас на Україні.

Вербову гілку лаємо й понині,
Мазепу згадуєм, Семена Палія.
Нацьоналізм у гілці тій буя,
Вороже серце в дорогій вербині!

Мені ж здається: критики сліпі
Дарма міняють верби на берізки —
Забули, певне, голови тупі,

Що прадідів сікли вербові різки
І що колись у ночі голубі
Панів повісили на тій-таки вербі.

6.11.1955

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *