«Симоненко в могилі перевертається»? Роздуми про нові скандали у Спільноті

«Симоненко в могилі перевертається» – це основна фраза всіляких нікчем, які вирішують підняти свою самооцінку скандалом чи просто пропіаритися в Спільноті. Більшість з них знає про Василя дуууже мало. Деколи думають, що він досі живий або є родичем голови КПУ Петра Симоненка… Бували випадки з фанатичними псевдопатріотами (а по факту неонацистами), які були в шоці коли дізналися, що в нього є кілька віршів про комунізм та критику УПА. Хоча це все можна пояснити і я це робив неодноразово… В цілому, такі люди знають лише шкільну програму і ще десь 3-5 інших віршів. Та це не заважає їм видавати себе за експертів й стверджувати що б Василь Симоненко зробив чи сказав і в який бік перевертається в могилі. Все це виглядає абсурдно для тих, хто знає більше. Зокрема, з творів, щоденника, журналістських праць і спогадів можна зрозуміти моральні цінності поета і за ними ці критики якраз демонструють якості, які він зневажав. Очевидно, що за 9 років роботи над Спільнотою, я прочитав майже все, що є написане рукою Симоненка. Від цього ще більше бридко і дратує, коли всілякі аморальні вискочки ставлять претензії й щось доводять. Наприклад, як правильно пишуться слова у вірші. Гопник, який лежить на дивані в труселях після вчорашньої п’янки краще знає. Насправді, ця проблема з кухонними експертами є більш широкою і стосується майже всіх сфер, але від цього не перестаєш дивуватися звідки беруться нові й нові унікуми, які впевнені, що знають краще і більше про речі, які не стосуються їх освіти чи сфери діяльності. Отримавши відсіч вони починають маніпулювати на темі культурності, поведінки ітд. За логікою цього бидла, адміністратор повинен бути морально зразковим, а їм можна поводитися як свині. Це ніби бридка істота прийде і випорожниться на вашому обідньому столі, а ви маєте одягнути смокінг й елегантно тримаючи чашку чаю спокійно сказати: «шановний, будь ласка, не робіть так». Де тут здоровий глузд? Не знаю як у світі, але в пострадянських країнах є лише розуміння сили. Жодні слова не переконають обивателів поводитися як треба – тільки примус. Слабка влада = порушення законів. В приватних комунікаціях так само необхідно жорстко ставити на місце наволоч. Звичайно, можна довго і детально пояснювати що й до чого, але ці люди пропускають все повз вуха/очі. Їх мета у сварці – вибісити вас і виставити в поганому світлі. Їм абсолютно начхати на правду чи об’єктивну реальність хоч тикайте під ніс докази. І справа не лише у різних рівнях знань, моралі, інтелекту, досвіду… Часто це робиться навмисно, а інші обивателі клюють, бо їм лінь розбиратися хто правий. Наприклад, в скандалі з marmurstore кільком ТПшкам, які фотографують себе в дзеркалі туалетів, здається ніби все ок. Реальність така, що дехто побачив як завдяки сварці може отримати чорний піар у Спільноті (як попередник) і навмисно спровокував конфлікт. Якщо ти бачиш сварку через правильність написання вірша, де критик матюкається і виявляється не правим, то що тут коментувати? Тим більше, ніхто не буде писати з комерційного пабліку, а зробить це з приватної сторінки. Та якщо ти знаєш, що буде сварка і адмін сторінки Симоненка (тобто я) опублікує назву твого гівномагазину, то вигідно писати саме з нього. В нього ж є багато футболок і іншого сувенірного мотлоху з Симоненком, а потенційні покупці у моїй спільноті. От цей східняк Талалаєв і думав як би отримати більше замовлень. Не дарма він відразу чомусь написав, що мені треба видалити сторінку (бо бачте не достойний), а сьогодні раптом публікує власні картинки з цитатами Симоненка. Не здивуюся, якщо скоро ми побачимо альтернативний паблік, де він торгуватиме. Все заради того, щоб заробити більше грошенят на наївних людях, які вважають таких бариг патріотами. Насправді тотальна більшість тих, хто бізнесує на патріотичних товарах “апщаются на опщєпанатнам” і просто паразитують на прибутковій ніші. Часто, ці люди взагалі не української національності. Скільки ти заробиш на звичайному сувенірному непотребі? Мало, бо конкуренція велика і 21-річному сопляку важкувато тягатися з давно існуючим бізнесом. Але якщо вибрати патріотичну нішу, а особливо літературну, то там конкуренції майже нема. От Алєксєюшка і друкує в харківському гаражі свої футболки, а потім на ці гроші жирує. Хоча може він збирає на зміну статі, бо візуально складно сказати про його приналежність до чоловічої. Ну то вже таке… Обивателям складно зрозуміти в чому різниця між моєю Спільнотою (яка розкриває всю творчість, а не ротація 10 найпопулярніших віршів) і такими магазинами, яким чхати на реєстрацію, податки, права інтелектуальної власності… Якщо щось, то він просто прикинеться дурником й скаже, що «не знав» і чув у кіно ніби так можна, якщо автори померли. Насправді з цим не все так просто. Роз’яснювати довго, але ось можете трохи почитати тут. В цьому контексті Спільнота на початках роботи «отримала добро» на своє існування і публікацію творів Василя Симоненка. Якщо почнемо створювати і продавати сувеніри, то тільки за наявності офіційних документів. Ну і гроші витрачатимуться прозоро на заходи, які популяризовують Симоненка, а не на кальян як у MARMURSTORE. Це й відрізняє серйозні проекти від бариг на зразок Олексія Талалаєва. Коли захочеться купити футболку з цитатою, то варто задуматися чи не в мудака ви її купуєте і на що підуть ваші гроші.

P.S.:

Якщо ви вважаєте, що українські класики це напівбоги чи святі, то у мене погані новини щодо вашого здорового глузду. Вражає, як українці шукають собі ідолів й ідеалізують всіх, хто хоч трохи годиться для ролі національного героя. Всі брудні сторінки їх біографій свідомо замовчуються, а неугодні твори ігноруються. Шевченко, Франко, Леся Українка, Симоненко та інші ніколи не пили, не курили, не матюкалися, не брехали, не робили помилок і правопорушень, не займалися сексом і навіть не какали! 100% інфа. То ми, простолюдини, таке можемо, але не вони. Письменники та поети спускаються з неба з крильцями. А ви не знали? Тепер знаєте. І кожен, хто займається популяризацією творчості цих людей теж має бути святим, а в іншому разі забиратися під три чорти. Хоча це дуже вибірково, бо до певних осіб нема ніяких вимог. Створюють собі бізнес на календарях, футболках, кружках і ніхто не цікавиться що це за людина і якою вона є в житті, куди йдуть гроші, чи все це законно… Літературні ідолопоклонники чомусь готові нападати на некомерційний проект, але коли з них витрушують завищені ціни за барахло, то це ок. Наше суспільство таки хворе й позбавлене правильних цінностей. І от за це точно було б соромно Симоненкові, бо він прагнув бачити «Людей», а не мудаків, фанатиків і бариг.

Іван Лендєл