Стаття репрезентує основні аспекти художнього мислення Василя Симоненка, що виявились у малій прозі письменника. Подієвий вектор творів митця насичений суб’єктивною свідомістю оповідача й розчиняється в її просторово-часовому континуумі. Це надає їй ознак ліричності, санкціонує авторське моделювання картини світу. Гуманістична спрямованість, масштабність почуттів, увага до долі окремої людини, авторська присутність – її основні ознаки. Це медитативно-споглядальна й водночас глибоко чуттєва проза, крізь яку проступає висока духовність автора.
Хронотоп художньої картини світу митця локалізується в сучасному для письменника часі, місце подій обмежене близькими для письменника реаліями, що дозволяє писати про близьких серцю знайомих людей, звичайні життєві потреби яких достойні уваги майстра.
Dmytrenko
