Ріка й заплава
Скажу я вам, що звіку-зроду
І між людьми воно так є:
Хто спокою шукає у негоду —
Хоч здохне, хоч живим згниє.
Скажу я вам, що звіку-зроду
І між людьми воно так є:
Хто спокою шукає у негоду —
Хоч здохне, хоч живим згниє.
Я йшов і йшов по синім узбережжі,
Мовчали гордо скелі кам’яні.
Не проси — не змінюсь ніколи,
Отакого, як є, візьми.
Ти тільки спокою ні грама
Не дай воскреслому мені.
І убив у серці тишу,
Розпанахав спокій —
Я стою і вітром дишу
На землі широкій!