люди Archives » Василь Симоненко

Ну хто ви?
Чи ви не полководці без солдатів?

А сніг скрипить. Невже це кроки смерті?

І розчулено ридає
Із трибуни Горобець:
— Рівних Півневі немає,
Півень — перший наш співець!

На тарелі ж — яблуко одне,
Та й те червиве.

Очі розпечену магму ллють, Губи тремтять потворно — Сліпа та безсила лють Прийшла і взяла за горло. І став я…

Якщо до тебе хтось любов надмірну має,
Перед тобою гнеться, упадає,
Не вадить і замислитись відтак:
Чи ти, бува, для нього не Чиряк?

Я йшов і йшов по синім узбережжі,
Мовчали гордо скелі кам’яні.

Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
їх на землі не було…

Та треба затямить собі на умі,
Що світ зберегти від вогневих громів
Ми з вами обов’язок маєм!

Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Їй-право, не страшно вмерти,
А страшно мертвому жить.

Готовий все убити і спалити,
Щоб обезсмертити своє ім’я.