доля Archives » Василь Симоненко

Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…

Але скажи: чи ти зі мною поруч
Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?

І не треба долі дорікати,
Всіх не може обігріть вона:
Нас до тебе горнеться багато,
Але ж ти одна.

І банально бряжчать гітари,
І ридання, і пошлий сміх.
І шалені сердець удари,
Хаотичний думок розбіг.

Хтось побачить мимоволі,
Посміється з тебе.
Нема в мене щастя, долі,
Нема та й не треба.