про природу Archives » Сторінка 3 з 5

З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.

Ми — люди всі, усі ми сонця діти,
Воно дає наснаги нам і сил

Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях,
А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.

Бо ж проснулась то весняна воля
В стомлених і змучених серцях.

Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій.

Шепнув морозам,
Щоб готували вікна,
Ліси вбирали
У білий іній

Я тут колись бродив між лепехою
І спочивать сідав на купині —
Тоді ви разом бавились зі мною,
Свою журбу повідали мені.

Буде весна. Різнотонними струнами
Будуть співати поля і степи,
І килимами з химерними барвами
Встеле вона Україну мою.

Ну що в тім нового, сучасного ховалося? —
Так зрозуміти і не міг.

Гей, у лузі та й не перше літо
Вигляда некошена трава.

Степи ще дишуть спекою і пилом,
І вітер сушить роси на траві,
Зітхають ніччю копи, як живі,
В тугих снопах колоссям обгорілим.

Та всипле вітер відчай і мороку
В оцю прекрасну, ніжну і жорстоку
Симфонію загибелі життя.