про природу Archives » Сторінка 2 з 5

Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.

Хай у дні яснії
Зерно пророста,
Як мої надії,
Як мої літа.

Ріки хвилі женуть
І колишні надії.

Тиша виповзла за село.
Нашорошилось небо буряно
І погрозами загуло.

Не шукайте в безладді каміння сумне,
Не топчіть мою вроду, не крайте мене!

Та в прекраснім житті важкому
Будуть завжди сіять мені
В душу, повну вітрів і грому,
Сіруватих очей вогні.

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!

І убив у серці тишу,
Розпанахав спокій —
Я стою і вітром дишу
На землі широкій!

Найстрашніше, мабуть, тільки тиша карає,
Коли поруч з тобою повзе по житті.

І місяць білий — круглий, як лупа, —
Втопає в царстві мертвого й німого.

Чую, земле, твоє дихання,
Розумію твій тихий сум

Місяць сів,
мов кіт, на підвіконня:
темряву, як мишу, умина.