Поля мої! Містичні таємниці
Я відчуваю в плескоті хлібів —
Здається, сотні змучених рабів
Звели до сонця стомлені правиці.
І чую я у шепоті пшениці
Важкі зітхання висохлих губів,
І бачу згорблених, замурзаних бабів,
Дівочі русі коси-блискавиці.
І хлопців сміх, і сльози немовляти,
І задуми безпомічно крилаті.
Шукають — не знаходять берегів.
І віриться мені, що тут нема облуди,
Що то мені шепочуть мертві люди
Історію насильств і батогів.
09.03.1955
Posted In: Поезія