Можна
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого «не можна».
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого «не можна».
І люди йшли байдуже, мов лелеки,
Із косами дідівськими на лан,
В полукіпках лишали чорні глеки,
І, зуби стиснувши, «виконували план».
Але за ширмою чванливості і цноти,
За блиском розкоші і шиком суєти
Вам не втаїти власної гидоти
І не сховать своєї пустоти.
Біля кафе танцює дівка п’яна,
Юрбу зівак розштовхує мільтон,
І еротичне «мамбо італьяно»
Вигукує з балкону саксофон.
Куди пливу я в цім безумнім морі?
Куди несе мене стихії шал?
Я їх не слухав. Сплющивши повіки,
Про тебе думав і зітхав нечутно.
І на мене колишні друзі
Сиплють лютих прокльонів град,
І стою я в тісному крузі
Між наклепів, образ і зрад.
Розбійнику жорстокий і свавільний,
Невже тебе приборкати вдалося?
Не раз ми зустрічалися з Василем і в нашій редакції, коли він приїздив у своїх журналістських справах до нашого району, — згадує Д. Кононенко…
У Черкаському обласному краєзнавчому музеї відбувся обласний кінофестиваль “Я безмежно закоханий в тебе, земле Черкаська моя”.
Я тут колись бродив між лепехою
І спочивать сідав на купині —
Тоді ви разом бавились зі мною,
Свою журбу повідали мені.
Все стерпить, хіба заплаче стиха,
Дивлячись на добрих малюків.
Все стерпить — докори, сором, лихо, —
Лиш би вмерти на землі батьків!