ІІ
Леонардо!
Я винен, заслуговую всілякої кари, каюся і т. д. Власне, винен не я, а моя лінь, що є майже національною хахлацькою рисою. О далекий отприск нашої стихії! Куди тебе занесла вража сила, та сама, що колись носила козацькі чайки під Стамбул? Якого біса ти поїхав іти в армію з тих лісових хащів? Чи не міг би ти перед такою ультраважливою подією вдосталь нализатися українського самогону із свіжої «свеклы»? Чи ти думаєш, що після північного спирту краще маршируватиметь-
ся? Даремно, колего.
Поскільки ти ось-ось одягнешся в казенну фактуру, боюся, що цей набір слів не застане тебе в потрібному місці. Тому не хочу тратити марне силу і обачно ставлю
крапку.
При цьому надсилаю тобі свої силуети, зафіксовані фотоапаратом. На мій погляд, вони служили б непоганою ілюстрацією до вельми комічної брошури «Бравий
зьольдат Швейк».
Низький уклін тобі, Олексо, від твого ледачого, але в принципі непоганого Симона.
Геть самокритику! Хай живе революція!
Симон.
3.09.1957
