Проза Archives » Сторінка 2 з 2 » Василь Симоненко

Одного разу під кущем, в якому талановитий поет вивчав життя, зупинилася парочка. Дівчина була вродлива й жорстока, він — кислий і переляканий.

«Терорист» повернувся до дзеркала і простягнув руку… Шворень стукнув його карафкою по тім’ї і жбурнув гостя за двері.

В Опанаса Шворня завжди збиралася літературна публіка. Невизнані генії всідалися за круглим столом і починали дискусії. Ці словесні поєдинки були…

Він лежав колодою біля воріт два дні й дві ночі, — добре, що літо було, — а третього дня сипонув дощ. Змилувалась тоді Олена й забрала його в хату.

Він прийшов з війни з партійним квитком, чотирма орденами, однією рукою і двадцятьма ребрами.

Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу.

[Він прийшов схвильований і безцеремонний]. Не привітавшися, повісив на стілець сірого піджака і заходився витирати долонею з лоба піт. —…

Вітер лагідно підштовхував її в спину. Вона вимахувала сумочкою і загравала з вітром — підставляла йому рум’яні щоки або раптом…